Історія України, її об'єкт, предмет та періодизація. Знання про минуле носить гіпотетичний, імовірнісний характер. Об’єкт вивчення і саме вивчення - не одне й те саме. Також можна сказати, що минуле - це не історія. Не можна ототожнювати об’єкт і предмет дослідження. Якщо минуле «яким воно було» постає як об’єкт історичного дослідження, то предметом постає той образ минулого, який виникає перед нашим розумовим поглядом. Реальне життя завжди складніше і багатше будь-яких умоглядних теоретичних побудов. Оскільки життя складніше об’єкта науки, відтворена історія завжди не відповідає по своїй широті і глибині реальній історії (тобто минулому життю). Періодизація історії країни – це своєрідна систематизація усіх існуючих проблем її розвитку в просторі і часі на основі прийнятих автором методик для їх розв’язання. Отже, в основі періодизації – просторово-часова вісь координат етапів історії країни, зміна їх параметрів та відображений у назвах періодів варіант методу дослідження. Всю стародавність прийнято поділяти на дві епохи: етногенез дослов’янських часів і слов’янськийетногенез (з яким себе індентифікують українці). Виділення періоду стародавньої (дослов’янськоїісторії України дає можливість відновити питання просторового характеру її буття й досліджувати Періодизація історії України як предмет історичного аналізу процес становлення традиції державного буття на українських землях. Це одна з перших вельми цікавих проблем історії Батьківщини. Друга епоха характеризує початок процесу сучасного (праукраїнського) етногенезу та державо_ творення. Цей період в історії України позначається як Давньоруський період. Просторово-часові координати доби розвиваються в рамках 3-х умовно виділених етапів. Перший етап – період утворення й виходу на історичну арену східнослов’янської етнічної спільноти. Другий етап складає комплекс історіософських проблем, пов’язаних з виникненням та існуванням Київської Русі як єдиної держави. Проблеми часового характеру буття Русі зазнають різких змін у зв’язку з набуттям нею імперського змісту. Третій етап історії Давньоруської цивілізації в її історіософському сприйнятті пов’язаний з проблемами розвитку процесу етногенезу на постімперському просторі з розпадом Київської Русі. Наступний, після Давньоруського періоду історії, комплекс філософсько_історичного осмислення проблем розвитку давньоукраїнського етносу вибудовується на основі його включення у нову просторово-часову систему буття – Польсько_Литовську Унію. В українців стає відродження ідеї власної держави і боротьби за її реалізацію. Новий період історії України – період Козаччини (від слова – козак, назви представника нової пасіонарної верстви українського етносу у дану епоху). У часі він простягнувся від ХVІ до кін. ХVІІІ століття і почався майже одночасно з формальною зміною зовнішньополітичного статус_кво українських земель після утворення Речі Посполитої. Розвиток нової просторово_часової вісі координат існування українського етносу_нації лягає в основу нових історіософських проблем, нової системи вербальної самоідентифікації. Нарешті, суто історіософським і за формою, і за змістом є період історії України у складі двох імперій – Російської та Австрійської (Австро_Угорської з 1866 р.). Це – наслідок абсолютної втрати Україною на цьому етапі своїх старих, зовнішніх форм буття просторово_часової ідентифікації. В цілому ж російська доба в імперському розвитку української нації відзначилась глибинним процесом відродження і завершення її духовного становлення та першим етапом економічної модернізації її соціального буття. Визнання права на існування української нації, якого вона домоглася у результаті національно-демократичної революції 1917–1918 років, формальне закріплення цього права кордонами та іншими державними інституціями не змінили історіософського змісту наступної, радянської доби в імперському періоді розвитку України. Причиною цього було те, що проведення другої модернізації українського суспільства (в рамках радянської індустріалізації)...